Африканська чума свиней: епізоотичні особливості

Поліщук Володимир,
експерт ФАО: к.в.н., доцент кафедри епізоотології та організації ветеринарної справи ФВМ НУБіП України

Африканська чума свиней (Pestis africana suum) — висококонтагіозна вірусна хвороба, яка перебігає гостро, підгостро, хронічно, а іноді й безсимптомно та характеризується лихоманкою, геморагічним діатезом, ціанозом шкіри, некродистрофічними змінами паренхіматозних органів і високою летальністю, що призводить до значних економічних збитків.

Її збудник — вірус, сферичної форми, що містить ДНК і належить до родини Asfaviridae роду Asfivirus.

Він стійкий до широкого діапазону температур і рН середовища.

У трупах свиней вірус зберігається до десяти тижнів, у м’ясі від хворих тварин — до 155 днів, копченій шинці — до 5 місяців, у гною — до 3 місяців.

Вірус африканської чуми свиней не становить небезпеки для людини.

Основним нормативним документом, що встановлює порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання свиней на африканську чуму свиней, ветеринарно-санітарних заходів у випадках прояву хвороби серед свиней у господарствах різних форм власності, у тому числі приватному секторі, дикій фауні та оздоровлення їх від АЧС, поводження з продукцією свинарства, одержаною в неблагополучних господарствах щодо АЧС, та є обов’язковою для виконання господарствами незалежно від форми власності і підпорядкування, фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, громадянами, спеціалістами ветеринарної медицини, органами місцевого самоврядування є Інструкція щодо профілактики та боротьби з африканською чумою свиней. Вона зареєстрована у Міністерстві юстиції України 21 березня 2014 р. (№ 363/25140).

Механізм передачі

Вірус АЧС може передаватися з усіма секретами й екскретами хворих тварин та вірусоносіїв. Він виявлений у слизовій оболонці статевих органів, кон’юнктиві, виділеннях з носа, фекаліях і сечі.

Але, найбільшу кількість збудника містить кров хворої тварини, звідки вірус і потрапляє назовні (у випадку відкритих ран), забруднюючи все, з чим стикається. А це — безпосередній ризик зараження сприйнятливих тварин.

Аерогенна передача збудника АЧС можлива лише у закритих приміщеннях.

Серед інших шляхів поширення хвороби:

Інфіковане м’ясо. Разом із тушами хворих свиней, вірус заноситься на нові території. Це найбільш типовий шлях передачі АЧС між різними країнами (Португалія, Грузія, Україна).
Перевезення заражених харчових відходів та іншої продукції (слабкий контроль).
Міграція заражених кабанів (сезонний процес).
Імпорт заражених тварин (недогляд контролюючих органів).
Контрабандний імпорт свиней та продукції свинарства з неблагополучних територій.
Забруднені контамінованим матеріалом транспортні засоби (контроль перевезень).
Умисне завезення (біотероризм).

Розподіл території за зонами

Щоб уберегти господарства, розташовані на прилеглій до спалаху АЧС території, її розподіляють на зони, зокрема:

Епізоотичний осередок — місце прояву захворювання (господарство, населений пункт, мисливські господарства) із загрозою поширення хвороби.

Інфікована зона — територія господарства, на якій підтверджено один або більше випадків АЧС у диких свиней та застосовуються заходи з ліквідації хвороби (епізоотичне вогнище).

Зона захисту — зона на території, яка безпосередньо межує з епізоотичним вогнищем радіусом не менше 3 км, але не більше 20 км;

Зона нагляду — територія, що оточує межі першої зони радіусом до 150 км від епізоотичного вогнища, але не менше 20 км.

Як розпізнати АЧС