«Букет» свинарських хвороб: кому загрожує АЧС та сибірка і як від них захиститися

Сибірка

Найголовніше, що треба розуміти — сибірка — хвороба не нова, вона існувала на території України сторіччя і тисячоліття. На жаль, за радянських часів система спалювання заражених трупів тварин не діяла правильно. Їх просто закопували в землю. Сибірка передається спороутворюючою бактерією, яка може зберегти здатність до зараження, переживши навіть сто років у землі. Потім вона може проявитися в будь-який момент на проблемній території (такою якраз є деякі райони Харківської області). Заразитися можна через контакт із землею, водою через розмивання паводками старих худобомогильників. Контролем цих місць повинна займатися ветеринарна служба, яка має перелік місць захоронення за останні сто років, своєчасно виявити осередок та його локалізувати.

Ця хвороба вражає різні види ссавців, в тому числі і людей. Відтак, загроза дійсно є. До того ж її несе не тільки власне збудник, а й м’ясо тварини, яка загинула від сибірки. Тобто його треба вилучити у власників та через засоби масової інформації повідомити людям — якщо це м’ясо десь продавалося.

Втім, стрімкого поширення сибірки не буде, адже повітряно-крапельним шляхом хвороба не передається. Збудник потрібно з’їсти або він має потрапити у кров. Якщо ви пам’ятаєте історію з білим порошком та терористами, то вони розсіювали саме збудник, адже він є високопатогенним. Але стрімкого поширення не буде, якщо він не потрапить в водопровід чи харчові продукти на великих підприємствах. Без навмисного втручання людини поширити сибірку на велику територію не вийде. Як на мене, цього разу це буде точковий випадок. Люди, які контактували з м’ясом, знаходяться під наглядом і якщо протягом 21 дня ніхто не проявить клінічних ознак хвороби, можна сказати, що інцидент вичерпано.

Відповідальність

Якщо тварина захворіла, значить вона не була щеплена. А це вже проблема для ветеринарної служби, адже вакцинація від сибірки є обов’язковою по всій території України. Зараз відповідальність законодавчо розмита, так як орган, що відповідав за обов’язкову вакцинацію, ліквідований, а новий ще сформований не повністю. Відповідальність де-факто перекладено на власників, але так невміло, що багато хто з них, ще про це не знають.

Кожен власник, який тримає вдома продуктивну тварину — корову, свиню, козу тощо, зобов’язаний як виробник продуктів харчування щепити своїх тварин у відповідності до обов’язкових державних програм і несе за це відповідальність. Зокрема, він повинен щорічно перевіряти корів на туберкульоз і це його пряма відповідальність, а не ветлікаря, як було раніше. На туберкульоз, лейкоз та приховані форми маститу, якщо це корова, а її молоко реалізується на ринку. Також він повинен щепити тварину і внести відомості про це в паспорт.

«Африканка»

З потеплінням можна було б очікувати, що АЧС, яка стрімко поширювалася восени, знов спалахне. Але з огляду на те, що високого снігу не було (річки не розлиються і не рознесуть можливий збудник), є підстави сподіватися, що серйозного сплеску не буде. Звісно існує ризик того, що рештки загиблих взимку тварин (лежали під снігом) знайдуть бродячі собаки тощо. У будь-якому разі треба бути пильним, оскільки збудник, все ж, нікуди не зник.

Заходи безпеки щодо АЧС

Треба пам’ятати, що АЧС потрапляє у господарство не самотужки, а з людьми, «за ногами»: на одязі, взутті, інструментах, транспорті тощо. Відтак, проводити роз’язнювалюну роботу треба з усім персоналом, а не лише з тими, хто безпосередньо працює з тваринами. Не можна допускати щоб працівники приносили на ферму їжу, лише один бутерброд з ковбасою може стати «бомбою сповільненої дії». Хто це зрозумів, — той захищений.

Першочергові дії щодо захисту від АЧС — налаштувати біобезпеку, створити відповідний план контролю біобезпеки і звернутися до компетентного органу, щоб отримати третій, або четвертий рівень компартментизації. Законодавче поле щодо цього питання зараз інтенсивно розробляють (вже 10 місяців) Держветфітослужба та Міністерство сільського господарства.

За матеріалами Agravery.com