Інвестувати завжди потрібно не у проект, а в людину!
| |||
| Досьє:підприємство | Досьє:персоналії | ||
—Як так склалося, Олександре Борисовичу, що корінний киянин розвиває сільське господарство Хмельниччини?
До того часу, як сільське господарство стало справою мого життя, я вже встиг здобути чимало професій. Причому кожну з них навряд чи назвеш «міською» чи «офісною» — свого часу спробував себе і фрезерувальником, і бетонником, і водієм вантажівки… Хоча ці заняття вимагали нелегкої фізичної праці, сьогодні зізнаюсь собі у тому, що згадую про ті часи з неабиякою ностальгією.
Сільське господарство для мене розпочалося там, звідки родом моя дружина, — Ізяславський район Хмельницької області. У буремні часи перебудови я зрозумів, що для того, аби рідня мала можливість заробляти на життя, можу створити господарство, яке буде обробляти землю.
Декілька років, починаючи із 2000-го, воно розвивалося само по собі і навіть було збитковим, тому що через інші проекти на аграрний у мене не вистачало часу. Але згодом життя саме розставило пріоритети: заводи, із якими я працював на той час, приватизували, і місця для подальшого розвитку у цій сфері не залишилось. Так і вийшло, що сільське господарство стало основним бізнесом.
—Розкажіть детальніше про структуру ваших господарств.
Кожне із них — ТОВ «Камчатка», ДСП «Агропартнер», ТОВ «Агрос-Віста», ТОВ «Нива Поділля» — незалежні юридичні особи. Їх поєднує лише спільний співвласник і те, що вони розташовані на території Хмельницької області. Основна спеціалізація — рослинництво, хоча кожне із них має ще й додаткову: маточний свинокомплекс, відгодівельний свинокомплекс, молочне скотарство, рибництво і навіть бджільництво. Останнє за економічними показниками швидше можна назвати справою для душі, однак разом із тим завдяки власній пасіці ми спокійні за культури, які потребують запилення.
В організації роботи наших господарств виключена ситуація, коли недоліки одного ховаються за здобутками іншого. Їх співпраця базується виключно на ринкових засадах: якщо ДСП «Агропартнер» закуповує поросят у ТОВ «Камчатка», то за ринковими цінами; якщо одне господарство надає послуги іншому (обробляє землю чи допомагає із технікою) — оплату здійснює таку ж, як і підприємства зі сторони.
Графік реалізації наших товарних поросят розписано на декілька місяців уперед
—Останнім часом у вітчизняному свинарстві спостерігаємо стрімку тенденцію до укрупнення. Чи плануєте розширювати свій маточний комплекс?
Поголів’я компанії Hermitage, яке ми завезли у 2010-му році із Англії та Німеччини, нині дозволяє нам отримувати високоякісних ремонтний молодняк і товарних поросят. Як наслідок, графік їх реалізації розписано на декілька місяців уперед. Такі результати дійсно стимулюють нас нарощувати потужності. Вже цього року заклали фундамент на будівництво другої черги маточного комплексу, розрахованого на 15,5 тис. поросят на рік. Подальше розширення буде залежати від двох факторів: перший — фінансові можливості, адже розвиваємося тільки за рахунок власних коштів і ніколи не користуємося кредитами; і другий, але головний, — умови ринку. Якщо буде попит, то збудуємо і третю, і восьму черги маточника.
Окрім законодавчої нестабільності, не менш серйозна проблема наших виробників — втрата довіри один до одного.
—У чому, на вашу думку, сила країн-лідерів світового ринку свинарства ?
У тому, що їхні виробники можуть спокійно працювати, знаючи що встановлені правила ведення бізнесу працюватимуть роками, і не переживають про те, який «вітер подме» наступного ранку.
Окрім законодавчої нестабільності, не менш серйозна проблема наших виробників, між іншим, не тільки свинарів, — втрата довіри один до одного. Якщо нам пропонують співпрацю, ми одразу починаємо шукати прихований підтекст — в чому нас хочуть обдурити? Мені дуже запам’ятався коментар товариша зі Швейцарії: «Ви такі незрозумілі! От у мене є в Україні партнер, який, виробляє товар вартістю 5 доларів за штуку. Я пропоную йому організувати продажі, наприклад, у Німеччині, де товар уже коштуватиме 13 доларів, а ділити прибуток навпіл. Думав він довго і нарешті відповів, що краще матиме своїх 5 доларів, але не дасть мені „на ньому заробити“».
У нас розучилися співпрацювати і підтримувати одне одного, а якщо й об’єднують зусилля, то, як правило, під девізом «що я з цього буду мати?». А якби у цьому ж формулюванні, але зі словом «ми»! В усьому цивілізованому світі саме кооперативи і профоб’єднання є локомотивом прогресу будь-якої галузі виробництва. І працює цей підхід не тому, що там люди кращі — вони скрізь однакові. А тому, що не бояться і вимагають відповідей. Саме це не дозволяє чиновницького свавілля, яке уже стало звичним у нашій країні. Змусити таку ж систему працювати у нас — завдання кожного небайдужого українця, який прагне, щоб і він, і його діти жили в іншій, успішній Україні. Вселяє надію, що нормальних, небайдужих людей, здатних разом боротися за права рядових українців, у нас таки немало. Знаючи історію, я розумію, що наше покоління може й не встигнути побачити результатів, але справа варта того, якщо нам будуть вдячні наші онуки. І це стосується будь-якої сфери нашого життя — галузі свинарства теж.
Головне, щоб в очах людини, яка приходить до нас на роботу, світився розум. Тоді вона «наша»
—Один у полі — не воїн. Як охарактеризуєте команду своїх підприємств?
Особисто я підбираю лише керівників господарств, а ті на місцях самостійно вирішують, для чого і скільки потрібно найняти людей. Головний критерій відбору — щоб в очах людини світився розум. Тоді вона «наша». А чи у неї диплом кухаря, чи психоаналітика — питання другорядне. Якщо людина хоче працювати зі свинями, вона буде це робити.
З іншого боку, ми розуміємо, що можливості кар’єрного росту при роботі на свинокомплексі обмежені: можна і 30 років працювати звичайним оператором. Тому наше головне завдання — створити такі умови праці і надати таку компенсацію за вкладені зусилля, щоб людина із задоволенням ішла на роботу. Зараз наші працівники мають найвищу заробітну плату в районі, регулярно беруть участь у спеціалізованих семінарах і конгресах, щоб підвищувати свою кваліфікацію. Крім того, додатковим стимулом для сумлінної роботи наших працівників є можливість увійти до переліку співвласників господарства.
Думаю, в організації роботи персоналу ми на правильному шляху, адже останнім часом у нас починають працювати цілими родинами.
Ірина Музиченко
На досвід якої країни орієнтувалися, коли розпочинали свинарство?
Якою Олександр Борисович бачить галузь свинарства України через років десять?
Яку людину називає успішною?
Подолання яких труднощів у налагодженні роботи підприємств найбільше запам’яталися?
Відповіді на ці та інші питання шукайте у повній версії інтерв’ю у журналі «Прибуткове свинарство» №4, 2012
