Національний союз свинарів Росії – досвід об’єднання зусиль
| |||
| Досьє: підприємство | Досьє: персона | ||
— За відносно короткий термін існування Союзу вдалося стати справді дієвим та авторитетним галузевим об’єднанням. Схожі функції у свій час намагалося виконувати інше об’єднання, Россвинпром, але невдало. В чому секрет успіху НСС?
— Щоб Національний Союз свинарів відбувся, стало важливим поєднання двох факторів. По-перше, руху «знизу», від виробників — нових, стратегічно мислячих людей, які вклали великі кошти у власну справу, планують працювати у бізнесі не рік-два, а 5, 10, 15 років, і переконані в тому, що їхня спільна позиція справді може щось змінити в галузі.
А по-друге, усвідомлення владою гострої необхідності працювати із галуззю вже не на рівні окремої особи чи компанії, а на рівні бізнес-спільноти, тому що самостійно вона більше не в змозі приймати рішення, генерувати ідеї, навіть вести статистику. Отже, головні передумови — бажання і розуміння «знизу» плюс абсолютна зацікавленість і потреба «зверху».
— Яку підтримку від держави отримують російські виробники свинини?
—Можна скільки завгодно говорити про пріоритетність галузі, декларувати цілі, але якщо держава не займеться всерйоз підтримкою та регулюванням ринку, нічого путнього на самих гаслах і лозунгах не вийде. Тому державна підтримка складається із двох взаємопов’язаних аспектів: різні форми фінансової допомоги та регулювання ринку.
Якщо детальніше про фінансування, потрібно згадати, що у нас в 2006 – 2007рр. діяв «Національний проект розвитку АПК», який далі за активного сприяння бізнес-спільноти виріс до «Державної програми розвитку сільського господарства на 2008 - 2012 роки». Програма має два головних позитивних моменти, що в комплексі дозволили нам отримати сьогоднішній результат.
По-перше, надання виробникам інвестиційних кредитів на 8 – 10 років із 100% субсидуванням процентної ставки. Після аналізу та затвердження банком певного проекту, виробник отримав можливість взяти кредит під 12 - 14%, ставка центробанку при цьому 8 - 9%, тобто несубсидованої ставки залишалося від 3 до 5% — цілком терпимо і реально в плані повернення. Таке кредитування продовжує діяти зараз, закладене у бюджет наступного року і зберігатиметься у 2012. Для наочності відзначу, що в бюджеті Мінсільгоспу частка, відведена на фінансування субсидованих кредитів, складає не менше 70% всього річного бюджету.
По-друге, на залучені кошти можна купувати не тільки обладнання і здійснювати будівництво, але й закуповувати племінних свиней, при чому із нульовою митною ставкою, тобто практично за тими ж цінами, що й у Європі.
Але скільки б держава не виділяла коштів на підтримку галузі, без виваженого регулювання ринку всі інвестиції можуть піти прахом — що, власне, сталося із м’ясним скотарством. Виробники цієї галузі отримали навіть кращі умови фінансової підтримки, ніж свинарі: держава компенсувала 120% ставки інвестиційних кредитів. Але із таких благих намірів поки що нічого серйозного не вийшло через неконтрольований імпорт дешевої яловичини. Тому Союз наголошує на взаємодії фінансової та митно-регуляторної підтримки виробників.
— Якими досягненнями Союзу найбільше пишаєтеся?
— В першу чергу тим, що ми намалювали реальну картину стану галузі. Ніхто ніколи до нас не давав справжню картину того, в яких регіонах прогнозуються точки росту галузі, скільки абсолютно нових, модернізованих і застарілих підприємств працює на ринку, яку частку приросту виробництва кожна із категорій забезпечує, не влазив у механізми взаємозв’язку імпорту свинини та цін на внутрішньому ринку — та цілого спектру інших факторів, без яких неможливо адекватно оцінювати ситуацію, робити достовірні прогнози та приймати правильні рішення.
Крім того, ми вперше розібрали всю економіку виробництва. Адже часто свинарів звинувачують в тому, що в них шалена рентабельність, мовляв, «шикують – заробляють по доларові на 1 кг. живої ваги! Собівартість 35 руб./кг, а продають по 80!» Не все так просто. Ми маємо чітку структурованість потужностей: нові високотехнологічні комплекси, які працюють із рентабельністю 25%; застарілі комплекси, які працюють над капітальною модернізацією і мають рентабельність 10%; а ще — ті, які нічого не роблять, щоб досягти вищого рівня виробництва, а просто балансують на межі. Але нові високоефективні свиногосподарства чудово живуть тільки на перший погляд: це саме ті комплекси, які побудовані на вже згадані 10-річні субсидовані кредити, і зараз вони переходять на виплату тіла кредиту, яке вже не підлягає субсидуванню. Тому замість захмарних 25% рентабельності після виплати тіла кредиту у них залишається тільки 3%.
І маю відзначити, що із трьох категорій тільки нові комплекси дають розширене відтворення. Якщо знизиться рентабельність вони, звичайно, продовжать існувати, але матимуть колосальні проблеми із поверненням кредитів. Тому серед головних завдань НСС перше місце займає «підтримання рентабельності виробництва ефективних російських свинарських компаній на рівні, що забезпечує розширене відтворення в довготерміновій перспективі». А якщо простіше –— підтримувати ціну на «живець», бо якщо цього не робити, ринок захлинеться від неконтрольованого імпорту, ціна на «живець» рухне, що вже траплялося, і тоді усі інші заходи не матимуть сенсу.
Часто чую зауваження: «Якщо забезпечують розширене виробництво свинини лише нові високоефективні комплекси, давайте тільки їх і підтримувати…» Але ж таких тільки 10% від близько 200 свиногосподарств, що займаються промисловим виробництвом. Не підтримуючи слабші господарства, ми провокуємо зменшення об’ємів виробництва і знову будемо змушені відкрити ворота імпорту.
Тому нам потрібен час, щоб дорости до запланованого рівня, тоді господарства зможуть працювати, як європейські свинарі – із мінімальною рентабельністю у 3-5% і навіть конкурувати із європейською продукцією.
- Що спонукало російських виробників свинини до об’єднання?
- Національний Союз свинарів ініціював ряд змін у митно-регуляторній політиці країни. Які цілі ставили і чи принесли зусилля результат?
- Які умови є обов’язковими для успіху та результативності об’єднання?
- Більшість свинарів України дивляться на Росію як на потенційний ринок збуту. Чи є майбутнє у таких планів?
Відповіді на ці та інші питання — у повній версії інтерв’ю із Ковальовим Юрієм Івановичем у журналі «Прибуткове свинарство», №2, 2010.
