Наша формула успіху — люди
| |||
| Досьє: підприємство | Досьє: персона | ||
— Як доля пов’язала бджоляра зі свинарством?
— Якби років п’ятнадцять тому мені хто сказав, що доведеться колись працювати з п’ятачками, не повірив би. Свого часу з друзями-компаньйонами займався імпортом-експортом зернобобових (в основному гороху) в Білорусію, країни Прибалтики та Західну Росію. У пошуках об’єкта під крупорушку дорога привела в село Насташка. У радянський період на його землях працювало таке потужне господарство, що й у Москву на виставку поголів’я возили. Саме в цьому мальовничому куточку Київщини ми знайшли великий занедбаний свинокомплекс, розрахований на 12 тис. тварин. Ніхто ним не займався і, як заведено в нашого народу, кожен потихеньку намагався перетягти щось собі додому…
Виникла ідея створити власне свиногосподарство, тим більше, що передумови для цього були: мали відходи від основної на той момент діяльності, тож проблеми з годівлею не було. Однак, напевне, найважливішим було те, що ми, молоді, сповнені енергією та ентузіазмом, зуміли розгледіти в цій справі перспективу.
— Ви працюєте не сам. Як сформувалася команда?
— О, про це можна годинами розповідати. Насамперед зазначу, що жоден із нас, чотирьох засновників, хоч як парадоксально це звучить, не має спеціальної аграрної освіти. Я закінчив технікум за спеціальністю «бджоляр», Ігор Олексійович Тяжкий, з яким ми з 1994 року пліч-о-пліч, взагалі з династії лікарів і за фахом теж лікар. Пізніше до нашої дружної «родини» приєднався Станіслав Миколайович Чужа, електронник за спеціальністю, родом із Насташки. Останнім залучили до справи Сергія Володимировича Підгайного — він залізничник.
Дуже вдячний моїм компаньйонам за те, що віддають агрокомплексу максимум сил та енергії, викладаються на всі 200%. З гордістю можу сказати, що ми не просто засновники, а насамперед наполегливо працюємо задля успіху господарства, і ті прибутки, що отримуємо, заслужені сповна. Всі важливі питання вирішуємо колегіально, ми дійсно команда.
Кожен із співзасновників відповідає за свій напрямок розвитку комплексу. Разом довелося подолати багато перепон, разом набивали ґулі, але й разом набиралися досвіду, мудрішали. Кілька разів узагалі могли втратити бізнес… Але вистояли. Так, у 2003 році, коли стався обвал валютного курсу, ледве зводили кінці з кінцями. Було навіть таке, що шукали бодай тонну зерна на добу, щоб прогодувати та втримати тритисячне поголів'я. Багато підприємств вирізали тварин, щоб не збанкрутувати повністю. А ми довго думали і дійшли висновку: якщо зараз виріжемо все, то через рік буде катастрофа. З усіх сил трималися і, більше того, намагалися нарощувати поголів’я. Так, за рік збільшили потужність комплексу удвічі.
— Не маючи досвіду роботи в свинарстві, на кого орієнтувалися, коли перелаштовували комплекс?
— У першу чергу розглядали датські та бельгійські технології, багато їздили по українських підприємствах, зважували всі "плюси" і "мінуси" в їхній роботі.
У пошуках технології, яка б повністю задовольняла наші потреби, багато їздили Західною Європою.
— Які труднощі доводилося долати під час налагодження роботи господарства?
— Найперше довелося зіштовхнутися із, так би мовити, перевихованням колишніх колгоспників на висококваліфікованих робітників сучасного господарства. Виявилось, що не так просто перелаштувати людей, які працювали за колгоспною системою, на підприємницьку. Адже у таких різнопланових структурах темпи роботи і підходи до справи абсолютно не схожі. Через проколи у цьому плані доводилося навіть втрачати поголів’я. Бувало, доходило до абсурду. Наприклад, при облікові стада пропонували: «У нас є 60 свиноматок, а ми покажемо лише 50. За рахунок цього у нас будуть вищі прирости». Доводилося довго пояснювати, що дурити самих себе не в наших інтересах. Поте зараз переважна більшість наших спеціалістів — молодь до 30-ти років, що киплять енергією, постійно працюють над собою та шукають нові шляхи для підвищення продуктивності виробництва. Колектив збирали справді по крихтам, тому значна частина наших 130-ти працівників немісцеві, але вони і є наша формула та головний секрет успіху.
— Олексію Григоровичу, насамкінець, які поради ви могли б дати нашим читачам?
— У кожної людини своя життєва дорога, цілі, які вона перед собою ставить та способи, за допомогою яких вона їх досягає. Як на мене, головне у житті – сприяти тому, щоб люди, з якими доводиться зустрічатися, працювати і жити, почувалися щасливими. А коли люди задоволені, то й порядок буде в усьому— і в домі, і в господарстві, і в державі.
— Політика ТОВ «Агропромисловий комплекс Насташка» свідомо спрямована на реконструкцію комплексів, а не будівництво з нуля. Що спонукає?
— Чому налаштовані тільки на купівлю приміщень і проти оренди?
— Що засновники вважають найбільшим досягненням агрокомплексу?
— Які ідеї та плани підприємство реалізує найближчим часом?
— Яка, на думку Олексія Григоровича, перспектива свинарства України?
Відповіді на ці та інші питання — у повній версії інтерв’ю із Олексієм Григоровичем Прудиусом у журналі «Прибуткове свинарство» № 2 (4), 2011.
